Сб, 22.07.2017, 04:36:48                  Вы вошли как Гость | Группа "ГостиПриветствую Вас Гость" | RSS
Форма входа


Чернигов Мой  - Новый Взгляд
Главная | Мой профиль | Регистрация | Выход
Чернігів - Історія Міста
Сейчас на сайте

Банки Чернигова"
Собрана полная информация - Адреса, Телефоны ссылки на официальные страницы Украинских банков.


Гостиницы Чернигова и Квартиры"- каталог жилья для туристов



нежвижимость Чернигова, продажа авто в Чернигове, квартиры в Чернигове и другие объявления







Чернігів - Історія Міста

Набір тексту: Зубашевський Юрій Віталійович або YuRocK.

Чернігів - Історія Міста


Зображення стародавнього міста

Існує кілька версій походження назви міста Чернігів. Найромантичніша з них пов’язана з легендою про князя Чорного, який правив тут у Х-му ст. і його дочку на ім’я Чорна або Цорна.

За легендою, князівна відзначалася дивовижною вродою, полюбляла їздити верхи, полювати, була прекрасною лучницею. Чутки про красу дівчини дійшли до хазарського Кагана – князя, котрому князь Чорний платив данину. Каган надіслав до Чернігова сватів з багатими подарунками та горда князівна відмовилася вийти заміж за ворога свого народу. Каган намагався захопити Чернігів штурмом і заволодіти дівчиною силоміць, але міщани мужньо відбивали атаку за атакою і хазарам нічого не залишалося, як спробувати взяти місто облогою. В той час князь Чорний посварився з великим Київським князем Олегом і чекати на допомогу йому не було звідки, тому він вирішив прорвати облогу поки людських сил , харчів і води в місті було ще достатньо. Та лише князь зі своєю дружиною і народним ополченням вийшов за міські мури, зграя зрадників увірвалася до кімнати дівчини. Вона жила на найвищому поверсі терема, котрий як оповідала легенда, був таким же високим, як старі дуби, що росли навколо нього. Князівні вдалося вбити кількох нападників, але коли закінчилися стріли, дівчина викинулася з вікна.

Та все ж якою б красивою не була ця легенда, назва міста з’явилася не тоді. Перша письмова згадка про Чернігів датується 860-м роком, тобто значно раніше за події описані у переказі. Дослідники схиляються до думки, що місто могло отримати назву від імені вождя місцевого племені або першого поселенця, якого звали Черніга або Чернега. Тим більше, що таке ім’я зустрічається у споріднених слов’янських народів – поляків і чехів. Інші історики вважають, що назва Чернігів походить від лісів, котрі колись оточували місто і були на стільки густими, що здалеку здавалися чорними.

У найвідомішій руській билині про Іллю Муромця і Солов’я-розбійника описується битва богатиря з ворожою силою під містом Черніговом, а потім у густому лісі, із самим Солов’єм-розбійником.

Перші поселенці з’явилися тут ще в 4-му тисячолітті до нашої ери, а віднайдені тут в урочищах Яловщина і Татарська Гірка поселення епохи бронзи вказують на заселення території міста в 2-му тисячолітті до нашої ери. На крутих схилах Десни і Стрижня порізаних глибокими ярами вже в 1-му тисячолітті нашої ери існувало кілька поселень сіверян. У межах давньої центральної частини Чернігова на Валу, на Єлецьких і Болдіних горах, а також в іншим місцях. Поступово об’єднуючись, вони поклали початок Чернігову, котрий протягом Х-ХІІІ-го ст. був 2-м після Києва економічним, політичним і культурним центром Київської Русі.

Вперше Чернігів згадується у «Повісті минулих літ» у котрій зокрема йдеться про перший договір Русі з Візантією укладений в літку 860 року князем Аскольдом після успішного походу київського війська на Константинополь.

У списку руських міст, яким греки зобов’язувалися платити данину, Чернігів стояв на 2-му місці після Києва, що свідчить про важливе значення головного міста сіверян. Пізніше, близько 907-го року київський князь Олег у результаті іншого походу на Візантію зобов’язав греків: «даяти уклады на руские грады: первое на Киевъ, та же на Чернигов, на Переаславь, на Полтескъ, на Ростов, на Любечь и на прочая грады: по тем бо городамъ седяху велиции князи под Олгом суще». В договорі 944-го року підписаного з Візантією Ігорем, Чернігів також згадується на 2-му місці. Візантійський імператор Констянтин Багрянородний, серед найважливіших міст Русі, котрі в середині Х-го ст.


Зображення монет Констянтин Багрянородний та його мати

Торгували з Константинополем знову ж таки згадує Чернігів.
Швидкому зростанню Чернігова сприяло вигідне географічне розташування в басейні Десни і її приток Снов і Сейм. По Десні і Дніпру Чернігів підтримував зв’язок з Києвом і далі з Візантією. Десна крім того відкривала вихід до земель у верхів’ях Волги й Оки, а також до Новгорода. По волго
-донському шляху Чернігів підтримував зв’язок з арабським сходом, основу господарського життя міста складали: ремесла, землеробство і торгівля. Давній Чернігів у період розквіту займав площу понад 200 га. Він складався з дитинця, окольного граду і третяка, передмістя і подолу. Найдавнішою частиною міста був добре укріплений глибоким ровом і земляним валом з дерев’яною стіною дитинець. Котрий мав 3-ри в’їзди: водні, київські і погорілі ворота. Тут розміщувався князівський двір, багаті маєтки феодальної знаті і головні собори міста. З півночі і заходу до дитинця прилягав окольний град – найбагатолюдніша ремісничо-торгова частина міста. Він також був оточений глибоким ровом, валом і дерев’яними стінами. Ці укріплення простягалися до річки Стрижень. Західну частину окольного граду в напрямку Єлецького монастиря називали третяк. Ремісниче-торгове передмістя швидко зростаючи до середини ХХІ ст. вийшло за межі укріплень. Так виникло передмістя, яке охоплювало дуже велику також зміцнену територію куди входила і площа сучасного міського ринку. Ремісничо-торгова частина міста була забудована одно і рідше двокамерними будівлями складеними у вигляді зрубу або глино-видними на дерев’яному каркасі. Та серед них зустрічалися і більш комфортабельні житла купців і багатих ремісників. Заможна частина населення зводила тут за свій рахунок кам’яні храми. У низинній заплаві Десни і Стрижня на південному-заході від дитинця розташовувався поділ - заселений простими людьми. Найбідніша частина мешканців подолу тулилась у тісних напівземлянках і землянках. Про могутність давнього Чернігова свідчить багато розташованих напівкільцем навколо міста курганів ІХ-Х ст. з похованнями князів і дружинників. Ще 100 років тому їх було понад 500-т. Світової слави набули кургани: «Чорна могила», «Гульбище» і «Безіменний». Віднайдена у кургані «Гульбище» зброя дружинника: меч, щит, кольчуга, сокира тощо,вражає своїми величезними розмірами. Видатною архіологічною пам’яткою Х-го ст. єдиним відомим похованням давньоруського князя є курган «Чорна могила». За народним повір’ям тут похований перший чернігівський князь Чорний, той самий з яким пов’язана одна з гіпотиз походження назви міста.


Фото Курган Чорна Могила

Наприкінці Х-го ст. великий київський князь Володимир завершив об’єднання східнослов’янських племен у складі давньоруської держави. Зміцнюючи великокнязівську владу Володимир Святославич замінив місцевих князів, які перебували у васальній залежності від нього своїми синами, призначивши їх намісниками.Після смерті великого князя у 1015 році, його спадкоємці вчинили криваву бійню. Почалося з того, що Святополк, якого прозвали Окаянним наказав убити своїх братів Бориса і Гліба і захопив великокнязівський престол у Києві.

Зображення Бориса і Гліба

Дізнавшись про це Ярослав Мудрий, котрий князював в той час у Новгороді здійснив похід на Київ і розгромив військо Святополка змусивши його втікати за кордон. Однак Ярослав не оселився у столиці, а став правити батьківськими землями з Новгорода до якого звик. Скориставшись відсутністю Ярослава до воріт Києва підійшов енергійний і заповзятий Мстислав Хоробрий, котрий князював у отриманій від батька Тмутаракані, теперішній Керчінський і Таманський півострови.


Зображення Мстислав Хоробрий вбиває РЕДЕДЮ (ЗІ СТАРОВИННОЇ МІНІАТЮРИ)
Він вимагав прийняти його, як великого князя, але як свідчить літопис: «не приняше его кияне». Тоді Мстислав пришов до Чернігова, де на той час не було свого князя. Тут його гостинно зустріли місцева знать і духовенство і запросили його на престол. Однак і Ярослава і Мстислава не полишала думка про об’єднання великої держави під власною владою. Використавши військову хитрість у 1024 році в битві під Листвином у 40 км під Черніговом Мстислав ущент розбив військо брата.


Зображення розгрому Святопока

Для слов’ян ця перемога мала велике значення, оскільки армія Мстислава Хороброго складалася з його місцевих підданих, а у війську Ярослава служили вікінги, професіональні військові, котрі вважалися непереможними. Та не дарма Ярослав отримав прозвище Мудрий, того чого він не зміг домогтися силою, він частково досягнув дипломатією. Через 2-ва роки брати помирились і розділили Руські землі по Дніпру.

Чернігів став столицею князівства землі котрого сягали Оки, Дону й Азовського моря. З правлінням Мстислава Володимировича (Хороброго) почався «золотий» вік міста. Податки до князівської казни надходили з території, що дорівнювала сучасній Франції. У період свого розквіту Чернігів був одним з найбільших міст Європи. Його населення складало 25000 чоловік.

У цей час був зведений новий князівський терем, закладений Спасо-Преображенський собор, який став починаючи з Мстислава усипальницею чернігівських князів, а також заснований Єлецький монастир. Прокнязювавши у Чернігові 10-ть років Мстислав раптово помер і чернігівські землі відішли до Ярослава Мудрого. Той не задовго до смерті розділив землі Руські між своїми 3-ма синами: старший Ізяслав – отримав Київ, Всеволоду дістався Переяслав, а Чернігів Святославу. Котрий князював у ньому 19-ть років і заснував династію Святославичів. Деякий час брати жили в мирі, але після нападу половців і повстання 1068 р. в Києві їхній союз розпався. Почалася боротьба за великокнязівський престол. Святослав Ярославича підтримував великий церковний діяч уродженець Любеча Антоній Печерський. Він був засновником Києво-Печерської Лаври, а в Чернігові мешкав у 1069 – 1072 роках. Антоній оселився в печері на Болдіних горах де згодом виник печерний монастир с кількома ярусами галерей і підземних храмів. У 1073 році місце Ізяслава у Києві посів Святослав, а Чернігівським князем став Всеволод Ярославич. Після смерті Святослава у 1076 році міжусобиці спалахнули з новою силою в них крім Ізяслава і Всеволода активну участь брали син Святослава Олег і син Смоленського князя В’ячеслава Борис. У 1078 році після розгрому Олега і Бориса на Нежатиній Ниві (є версія, що на цьому місті сучасне місто Ніжин) чернігівський престол зайняв син Всеволода – Володимир Мономах. Однак через 16-ть років він все ж був змушений передати правління сину Святослава - Олегу. Той у 1094 році в союзі з половцями здійснив новий наступ на місто. Після 8-ми денної облоги Володимир Мономах залишив Чернігів і відступив до своєї вотчини Переяслава – котрий вже тоді був центром самостійного князівства.

Основна маса мешканців Чернігова, за винятком князівських, боярських і церковних ремісників і челяді була особисто вільною, але обкладалася різними зборами і виконувала повинності пов’язані зокрема з будівництвом міських укріплень. Повноважним представником князя в місти був тисяцький, котрий відав судом і командував міським ополченням – тисячою. Як і в інших давньоруських містах у Чернігові для розгляду найважливіших питань суспільно-політичного життя скликалася віче. В якому брали участь усі особисто вільні громадяни, але керували представники міської аристократії і духовенства.

В літописах, збереглася датована 1139-м роком згадка про чернігівське віче, яке дає певне уявлення про характер цього народного зібрання. «Люди черниговци» змусили князя Всеволода Олеговича припинити уособицю, що загрожувала черговим розоренням міста, й укласти мир зі своїм противником. Написи на ремісничих виробах і стінах кам’яних будівель вказують на поширення грамотності серед міщан. Один з таких написів, що належав вотраку: «Ионий из Чернигова» був віднайдений на стіні Софійського собору в Києві. Високоосвіченими для свого часу людьми були деякі з чернігівських бояринь і князів. Так Всеволод Ярославич знав 5-ть іноземних мов, грецькою і англійською мовами володів Володимир Всеволодович Мономах. Відомими книголюбами були Святослав Ярославич ХІ ст.і Святослав Давидович ХІІ ст.. Книги зібрані Святославом Давидовичем згодом стали основою бібліотеки Києво-Печерського монастиря.

Продвження



Источник:
Просмотров: 20158 | Комментарии: | Рейтинг: 4.2/33 |

Всего комментариев: 0

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
     Наш опрос
            



 


Авторство ©Pavlentiy I
2007-2017