на початок

У ХІІІ ст. розвиток Чернігова як і всієї давньої Русі був перерваний нашестям численних орд хана Батия.

Зображення Хан Батий

У жовтні 1239 року до міста підступила орда хана Менгу. На допомогу оточеному місту намагався пробитися князь Мстислав Глібович 2-й брат чернігівського князя Михайла Всеволодича котрий не задовго до цього залишив місто. Під Чернігівськими мурами почалася запекла битва. 18 жовтня 1239 року орди Батия: «град взяша и запалиша огнем».

Розкопки на території давнього Чернігова повністю підтвердили літописні відомості про цю трагедію. Археологи віднайшли сліди великої пожежі, залишки зруйнованих і обгорілих будинків і палацових будівель. Загарбники перетворили Чернігів на руїни більшість його мешканців убили або забрали в рабство. Місто було розграбоване і спустошене на стільки, що лише через 4-ри ст. виросло до тієї ж території, котру займала на початку ХІІІ століття. Завойовники зберегли зручний для збору данини інститут князівської влади, при цьому лише деякі із чернігівських князів вдалося відіграти помітну роль у політичному житті. Так на початку не визнавав залежності від Золотої орди і шукав підтримки на Заході князь Михайло Всеволодович. У 1245 році він повернувся до Чернігова потім поїхав до Батия, сподіваючись отримати від нього ярлик на чернігівське князівство. Але в 1246-му році за відмову виконати язичницький обряд був страчений. Така ж доля спіткала і його сина Романа Михайловича Старого на при кінці 80-х років ХІІІ століття. У 2-й половині ХІІІ-го у ХІV століттях наступ на Чернігово-Сіверщину розгорнули литовські князі. В 1355- 1356 роках більша частина краю в тому числі і Чернігів увійшла до складу Литовської держави. Литовські феодали прагнули перетворити місто на надійний форпост на Південно-Східному кордоні своїх володінь. У 70-80-х роках у ХІV ст. в Чернігові була зведена дерев’яна фортеця для захисту від татарських набігів. Протягом 2-ї половини ХІV – першої половини ХV ст. Чернігів належав литовському великокнязівському дому, ним керували намісники. У 2-й половині ХV ст. місто віддали князям Можайським. Міщани сплачували на їхню користь різноманітні податки й несли натуральні повинності. Чернігів поступово відбудовувався. Місто стояло на торговому шляху, яким купці з різних регіонів України у 2-й половині ХІV ст. їхали до російських міст і везли: сіль, смолу, потаж, а також східні товари: шовкові тканини, килими, парджу, фрукти тощо. Разом з ними до Москви, Рязані, Смоленська, Брянська, Твері їздили чернігівці. До Чернігова приїжджали купці: з Москви, Твері, Володимира, Ростова, Суздоля, Брянська. З посиленням Соціального гноблення з боку литовських феодалів і початком набігів на України Кримських татар, які не раз доходили і до Чернігова. Переселення чернігівців до Російської держави, що відбувалося і до цього набувало все більших розмірів. Так на початку ХV ст. до Москви прибуло кілька Українських феодалів на чолі з князем Свідригайлом. Серед воїнів котрі приїхали з ним більшість складали вихідці з Чернігова. В останній чверті ХV ст. рух за звільнення від литовського панування і об’єднання з російським народом став масовим. Населення Чернігово-Сіверщини відмовлялося коритися литовським панам. Нарешті в 1499- 1500 роках на бік Росії перейшло кілька місцевих князів серед яких був і господар Чернігова Семен Можайський.

Війна між Литвою і Росією у 1501- 1504 роках закріпила Чернігів разом з іншими населеними пунктами Чернігово-Сіверщини і Смоленщини за Російською державою. У 1531 році на території чернігівського дитинця: «повелением великого государя Василия Ивановича… срублин бысть град Чернигов древен». Досить могутня на той час фортеця являла собою замок (цитадель). У фортеці розміщувався гарнізон російських військ, розташовувались, адміністративні будівлі, артилерійський двір. За свідченнями сучасника на початку ХVІІ ст. тут знаходилося: «армат больших 27-м поставленных на башнях и на стене так, чтобы можно было со всех сторон поражать и оттеснять неприятеля; было еще много меньших армат». Литовські феодали не хотіли миритися з втратою Сіверщини і вперто намагалися відірвати її від Росії. Так у вересні 1534 року до Чернігова підступив воєвода Андрій Немирович « со многими людьми, снарядом». Пліч-опліч з російськими стрільцями чернігівці на захист рідного міста. Дочекавшись ночі, оточені здійснили вилазку і «многих побили литовских людей, и пушки, и пищали со всем нарядом у них поймали, и Андрей Немиров на Утренней зоре и прочь побежал с великим срамом».

У 1579 році Річ Посполита спробувала захопити Чернігів, але марно. А восени 1604 року місто пограбував і спустошив Лжедмитро. Та чернігівці боролися не лише із загарбниками, а і з місцевими феодалами. В 1606-му році саме на Сіверщині почалося повстання під проводом Івана Болотнікова. Одним з його опорних пунктів став Чернігів. Восени 1609 року Річ Посполита перейшла до відкритої боротьби з Росією. Польська армія вирушила до Москви, а один із загонів на чолі з київським підкоморієм Горностаєм взимку 1610 року обманним шляхом захопив і повністю спалив Чернігів, після чого лише 12-ть років потому почали знову до Чернігова люди збиратися і будуватися.

Під час наступу німецьких військ в літку 1941 року Чернігів став ключовим пунктом на шляху їхнього просування до Москви в обхід брянських лісів. Стратегічне значення Чернігова розуміло і радянське командування, яке влаштувало тут міцні рубежі оборони.

В ніч на 28-ме серпня на північних підступах до Чернігова почалися запеклі бої з гітлерівськими військами. 2-го вересня фашистські війська, які просувалися з боку Гомеля відтіснили правий фланг 62-ї стрілецької дивізії, форсували Десну і захопили плацдарм на лівому березі, що створило безпосередню загрозу Чернігову. Прагнучи вирватись з оточення радянські частини були змушені відходити у здовж правого берега Десни в напрямку селищ Киїнка і Зайці. Де 9-го вересня після важких боїв, війська отримавши наказ зі ставки - залишили Чернігів. Захопивши місто гітлерівці створили тут три концентраційні табори. З міської в’язниці заарештованих вивозили до урочища Криволивщина і там розстрілювали. Всього в цьому місті було знищено близько 20000 чоловік. Іншим місцем масового знищення радянського населення стало лісове урочище Підусівка, де гітлерівці вбили близько 15000 чоловік. Тисячі людей були розстріляні урочищах Яловщина, Рашевщина, Маліїв Рів, Керезовий Ріг. Наприкінці 1941 і в 42-му роках фашисти знищили близько 900-т хворих, які перебували в міській психіатричній лікарні.

Німецька окупація Чернігова тривала з 9-го вересня 1941 до 21 вересня 1943 року. За цей час гітлерівці вбили 52453-х мирних громадян і радянських військовополонених. У цей же час на Чернігівщині величезного розмаху набув партизанський рух. На території регіону в ньому брали учать понад 50000 чоловік. Штаб партизанського руху на Чернігівщині очолив Олексій Федорович Федоров. Перший секретар обкому КБПУ. За його ініціативою 5-ть партизанських загонів, які базувалися на півночі Чернігівщини, були об’єднанні в єдиний обласний загін. З часом з нього виросло славетне Чернігівсько-Волинське з’єднання, дії котрого стали однією з найяскравіших сторінок партизанського руху. Ранньою весною 1943 року за наказом Українського штаба партизанського руху генерал-майор Федоров повів своє з’єднання в рейд на Волинь. Так почалася операція «Ковальський вузол». Котру воєнні історики називають верхівкою партизанського мистецтва генерала Федорова. Радянська розвідка встановила щодо літньої компанії 1943 року німці готують на Курській дузі наступальну операцію «Цитадель». Щоб знищити шляхи постачання німецько-фашиських військ радянське командування вирішило розгорнути в тилу противника широкомасштабну рейкову війну. Партизанське з’єднання Олексія Федорова отримало завдання діяти в районі Ковальського залізничного вузла через котрий проходила значна частина вантажів для німецької групи армії «Центр». У липні 1943 року 5-ть диверсійних батальйонів почали боротьбу на шляхах, що виходили з Ковеля. В окремі дні підривники з’єднання знищували по 2-ва – 3-ри ворожі ешелони. Стратегічний вузол був паралізований. За 10-ть місяців (270 днів) Ковельської операції партизани під командуванням Федорова пустили під укіс 549 ешелонів, у середньому по 2-ва щодня, з боєприпасами, пальним, воєнною технікою і живою силою ворога. Знищивши при цьому близько 10000 солдат противника. За операцію «Ковельський вузол» Олексій Федоров отримав 2-гу золоту зірку героя Радянського Союзу. Лише 2-ва партизанських генерала Сидір Ковпак і Олексій Федоров були відзначені такою честю. В результаті діяльності партизан на кінець серпня 1943 року пропускна здатність залізниць в тилу німців знизилась на 72-ва %-ки. Розраховуючи після поразки на Курській Дузі закріпитися на рубежі Десни і Дніпра німецько-фашиські загарбники зводили на найближчих підступах до Чернігова численні укріплення. Бої за звільнення міста почались у середині вересня 1943 року. Під час здійснення Чернігово-Прип’ятської наступальної операції центрального фронту війська 13-ї армії просуваючись у здовж лівого берега Десни 18 вересня 1943 року вийшли до Чернігова. 20 вересня мотострілецькі з’єднання за підтримки 874-го винищувального протитанкового артилерійського полку захопили Пролетарський Гай на південно-західній околиці Чернігова. 21 вересня 1943 року місто повністю звільнили. В результаті воєнних дій Чернігів був майже цілком зруйнований. У вересні 1943 року з його центральної площі відкривався вид на околиці міста і навколишні поля.

Були знищені всі промислові підприємства, школи, театри, цехи, майстерні, багато цікавих архітектурних пам’яток і близько 70-ти %-в житлових приміщень.

Лише три міста колишнього Радянського Союзу зазнали більших втрат: Сталінград, Севостополь і Воронеж.

Телеканал

ІНТЕР

ДО 15-ОЇ РІЧНИЦІ

НЕЗАЛЕЖНОСТІ

УКРАЇНИ

Набір тексту: Зубашевський Юрій Віталійович або YuRocK.