Чи хтось мав реальний досвід із ними?

thiefcrazy98
Регистрация 27.10.2024

Дата: Пт, 18.04.2025, 12:21:40 | Сообщение # 1

Рядовой

Группа: Пользователи

Сообщений: 9

Репутация: 0

Статус: Offline

Доброго дня, друзі. Я давно читаю цей форум, але ніколи не писала, аж поки не стикнулась із тим, про що всі тут говорять. Мого тата прооперували місяць тому — ампутація нижче коліна через ускладнення після тромбозу. Зараз ми вдома, і все ніби стабільно, але я бачу, що він згасає. Відмовляється ходити, майже не їсть, спілкується неохоче. Я намагалася шукати різні варіанти реабілітації, але більшість клінік просто пропонують якісь стандартні програми без людяного підходу. Випадково дізналась про організацію Fizio. Чи хтось мав реальний досвід із ними? Цікавить, чи працюють вони з літніми людьми, бо татові 67, і йому не так легко дається все нове. І ще — чи вони справді допомагають психологічно, а не просто "помахають руками й скажуть — тримайся"? Буду вдячна за будь-яку відповідь.

tbes50203
Регистрация 27.10.2024

Дата: Пт, 18.04.2025, 19:16:53 | Сообщение # 2

Рядовой

Группа: Пользователи

Сообщений: 12

Репутация: 0

Статус: Offline

Дякую, що поділилась — твоя історія дуже мені знайома. Я сам пройшов шлях реабілітації після ампутації вище коліна майже рік тому, і на той момент був психологічно, скажемо чесно, у тотальному мінусі. У моєму випадку ампутація була наслідком старої травми, яка довго ігнорувалась. Коли сказали, що ноги більше не буде — в голові не вкладалося. Як і твій тато, я просто лежав, відмовлявся від їжі, ні з ким не говорив. Всі "офіційні" реабілітаційні центри виглядали як щось абсолютно не моє: однакові вправи, холодні стіни, персонал, який дивиться крізь тебе. https://fizio.ua/reabilitacija-posle-amputacii/ мені порадив знайомий волонтер, з яким перетинались на благодійних заходах. Чесно — я тоді не дуже вірив у будь-яку допомогу. Але вирішив хоча б подзвонити. І от тут почалось щось зовсім інше. Мені зателефонувала координаторка Оля — молода дівчина, яка спокійно, без жодного пафосу, вислухала всю мою історію. Потім запропонувала просто зустрітись — не в центрі, не в лікарні, а в кав’ярні (!) — щоб поспілкуватись. Тоді я вперше за довгий час відчув, що я не «пацієнт», а просто людина, яка має право відчувати біль, сум, гнів — і при цьому бути собою.

evanduke324
Регистрация 27.10.2024

Дата: Пт, 18.04.2025, 23:58:48 | Сообщение # 3

Рядовой

Группа: Пользователи

Сообщений: 9

Репутация: 0

Статус: Offline

Привіт усім. Дуже підтримую тему — важлива, і, на жаль, все ще маловідома. Я особисто не була учасницею програм Fizio, але слідкую за ними в Instagram — бачу, як вони працюють із різними людьми, і що найцінніше — вони не просто показують «успіхи», а розповідають про труднощі. Це дуже щиро. Такі історії надихають і дають надію, навіть коли здається, що сил більше нема.